За ініціативи Асоціації «Парасолька» у м. Ольтен (Швейцарія) відбулася велика публічна дискусія «Від великої солідарності до великої байдужості – що далі після трьох років війни в Україні?», яка зібрала у культурному центрі «Schützi» понад півтори сотні учасників.

Разом із професором історії Східної Європи, керівником відділу українських досліджень у Швейцарії (URIS) Бенджаміном Шенком спікерками заходу були директорка Благодійної організації «Благодійний фонд «Комітет медичної допомоги в Закарпатті» Наталія Кабацій та координаторка проєктів Комітету Леся Левко. Модерували дискусію членкиня президії Асоціації «Парасолька» Маріанне Кнойбюлер і головний редактор видання «Aargauer Zeitung» Фабіан Хеглер.

Професор Бенджамін Шенк, який тривалий час досліджує складну історію відносин між Україною і Росією, представив присутнім змістовну доповідь, проілюструвавши її презентацією, яка, зокрема, акцентує увагу на безлічі двосторонніх угод і домовленостей, котрі російська сторона або не виконувала, або порушувала. Окрім того, доповідь науковця аргументовано показувала різницю політичного пострадянського шляху двох держав, передусім щодо формування політичної еліти, впровадження демократичних інструментів управління тощо. З цього пан Шенк виходив і даючи оцінку українському суспільству, здатного на спротив негативним тенденціям в державі, захист своїх інтересів і рідної землі.

У свою чергу, Леся Левко розповіла про мобілізацію українського суспільства з 2014 року і особливо з початку повномасштабного російського вторгнення 24 лютого 2022 року. Йшлося про численні волонтерські ініціативи, мільйони зібраних гривень на підтримку військових, постраждалого цивільного населення, критичної інфраструктури тощо.

«Зараз усе громадянське суспільство – це волонтерська спільнота. Ми відкриваємо збори, розділяємо чиїсь збори, донатимо вкупі чи індивідуально. Під це вже адаптувалися купа українських сервісів. Мабуть, кожному українцю знайомі процедури «відкрити банку» і «розбити банку», і ці ж фрази навряд про щось скажуть мешканцям інших країн. Така наша реальність. Українці організовують потужні фонди цільової допомоги, компетентність яких визнано як на рівні держави, так і міжнародної спільноти. І новини ми сприймаємо по-іншому, бо разом із повідомленнями, які часто виглядають упередженими, ми знаємо про ситуацію на фронті і у прифронтових населених пунктах від родичів, друзів, переселенців, які нині мешкають у наших прихистках, колег з різних регіонів тощо», – зазначила Леся Левко.

«Як ви пережили цю зиму? Так, у мирному житті це банальне питання, але у контексті війни воно набуває геть іншого значення», – звернувся до гостей з України Фабіан Хеглер.

«Ми очікували на гіршу зиму, і третю зиму війни перенесли стійко. Це історія про досвід. Пам’ятаю, що до зими 2023 року ми готувалися з травня 2022-го. Спільно з партнерами скуповували генератори і обігрівачі, працювали з запитами з усіх областей України. Специфіка нашої організації адаптується до умов війни, і разом із медичним напрямком ми покриваємо гуманітарними проєктами освіту, енергетику, інфраструктуру тощо. Війна загартовує і вчить знаходити позитивні емоції в новинах про вцілілу швидку, яку передав медикам чи військовим Комітет, або про енергетичну автономність лікарні, яка змогла продовжити свою роботу в умовах блекауту», – розповіла Наталія Кабацій.

Звичайно, однією з ключових тем публічної дискусії стало питання угоди про перемир’я і спекуляцій, які сіє російська пропаганда і часто підхоплює західна аудиторія, щодо начебто небажання української сторони пристати на «мирні пропозиції» різних переговорників і представників російської сторони.

«Ніхто досі не чув чітких пропозицій МИРУ. Поки що усі розмови демонструють російські апетити щодо українських територій. Спочатку вони проголосили російським Крим, потім Луганську і Донецьку області, тепер у російській конституції ще два українські регіони. Чи є у цьому логіка, справедливість, здоровий глузд? Немає. А мешканці окупованих росією населених пунктів шукають притулку по всьому світу, тікаючи від «руського миру» і його наслідків. При цьому ми бачимо, що фронт рухається і рухається на захід. Ми тримаємо цю навалу, втрачаємо наших людей, наших дітей, а відтак – наше майбутнє. Війна не лишила нам вибору, але навряд є в світі інший народ, який би так прагнув мирного життя, як українці! Історія російсько-українських відносин – це історія про компроміси, на які йшла Україна, захищаючись від імперських нападок росії. Ми, українці, більше не можемо собі цього дозволити. Ми повинні серйозно відповісти на питання – що діє у світі, або принаймні в Європі: сила права чи право сили? У 2014 році ми не змогли чітко і однозначно продемонструвати силу права, але зараз саме той час, щоб це зробити! А взаємна підтримка, спільний спротив агресії – наша головна зброя», – підсумувала Леся Левко.

Після основної частини заходу аудиторія мала можливість поставити питання спікерам. Питали про моральний стан українців, про виснаження громадянського суспільства, бачення завтрашнього дня, але більшість реплік були сповнені словами підтримки для України, солідарності з Українським народом. Дискусія в Ольтені вкотре підкреслила важливість громадської позиції, яка часто не тотожна офіційній позиції політичного істеблішменту. А такі відкриті заходи, де можна почути інформацію від першої особи, а не переказ чужих точок зору, сприяють консолідації людей, не залежно від місця їхнього проживання.