23 квітня 2020 року на розгляд ВР України був поданий законопроєкт №3387 «Про надання захисту іноземцям та особам без громадянства». Головним ідеологом прийняття даного законопроєкту є Державна міграційна служба України.

Поміж позитивних нововведень і змін в процедурі надання захисту, які пропонуються законопроєктом №3387, можна відзначити наступні.

1. Законопроєкт, окрім тих форм захисту, які існують зараз (статусу біженця, додаткового та тимчасового захисту), визначає процедуру надання нової форми захисту – притулку. Існування даного статусу передбачене частиною 2 статті 26 Конституції України, однак воно до тепер не врегульоване законом. Надання притулку відповідно до пункту 26 статті 106 Конституції України, належить до повноважень Президента України; але згідно із законопроєктом справи про надання притулку чомусь попередньо будуть розглядатися Комісією з питань громадянства. Існує ризик того, що Комісія з питань громадянства виявиться не готовою розглядати такі різні за статусом і характером заяви, як прохання про прийняття до громадянства і прохання про надання притулку.
2. Збільшені строки оскарження негативних («відмовних») рішень міграційної служби з 5 до 30 днів.
3. Вперше визначено перелік форм переслідувань як підстави отримання статусу біженця та форм серйозної шкоди як підстави отримання додаткового захисту (ст. 18).
4. Розширено понятійний апарат і сформульовано такі визначення: «інформація про країну походження», «похідний статус», «інтеграція», «програма інтеграції», «шукач захисту», «шукач захисту, який потребує особливих процедурних гарантій», «притулок».
5. Заборона видворення, прописана в статті 3, поширюватиметься і на шукачів захисту – тих, хто перебуває в процедурі і очікує на рішення по своїй заяві про надання захисту (в діючому законі така заборона стосується тільки біженців та осіб, яким надано додатковий захист). Однак, частина 4 статті 3 законопроєкту, яка стосується виключень із заборони видворення, суперечить Конвенції про статус біженців 1951 року, оскільки до неї включена додаткова підстава для виключення, якої немає в Конвенції  - вчинення тяжкого злочину в Україні (Конвенція вказує поміж можливими підставами лише чинний вирок за скоєння особливо тяжкого злочину). Крім того, інший міжнародний договір – Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання 1984 року в статті 3 встановлює пряму заборону висилати, повертати чи видавати будь-яку особу іншій державі, якщо є серйозні підстави вважати, що їй там може загрожувати застосування катувань, без жодних виключень.
6. Статтею 47 законопроєкту передбачено, що шукачі захисту матимуть право на безоплатну екстрену медичну допомогу, первинну медичну допомогу та вторинну (спеціалізовану) медичну допомогу. Чому це важливо? Тому, що в результаті розпочатої медичної реформи зараз ми маємо ситуацію, коли шукачі захисту втратили право на безкоштовне медичне обслуговування, навіть екстрене.

Поряд із позитивними нововведеннями, в законопроєкті запропоновані норми, які створюють суттєві ризики для шукачів захисту. Нижче наводимо основні з них (але це далеко не вичерпний перелік):

1. Затримання. Згідно статті 6 проєкту закону, якщо шукач захисту в’їхав незаконно на територію України, або вчинив спробу незаконного виїзду, чи перебуває на території України з порушенням законодавства і не має дійсних документів, в разі звернення із заявою про захист він чи вона буде перебувати в затриманні в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, допоки триватиме процедура розгляду його/її заяви. Не прописана мета затримання, максимальний строк затримання чи процедура перегляду рішення про затримання. Таке затримання торкнеться багатьох шукачів захисту, в кожному випадку строк затримання буде різним, передбачити його тривалість  неможливо, в деяких випадках затримання може тривати кілька років.
2. Передбачено дві форми процедури про надання захисту – в загальному порядку та прискореному порядку. В прискореному розглядатимуться заяви, які є очевидно необґрунтованими або неприйнятними до розгляду і подається перелік підстав за яких заяви можуть бути визнані очевидно необґрунтованими і неприйнятними до для розгляду. Ці підстави містять дуже багато оціночних суджень, які залежатимуть від трактування їх посадовою особою міграційної служби. Також очевидно необґрунтованою буде заява шукача захисту, який здійснив незаконний в’їзд в Україну і не звернувся без зволікань із заявою про захист та не надав обґрунтованих письмових пояснень щодо незаконного в’їзду чи незаконного перебування в Україні.  Або ж є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець звертається за захистом лише з метою перешкодити застосуванню до нього (неї) процедури видворення чи екстрадиції. Крім того, повторна заява про захист буде вважатися неприйнятною.
3. Шукачам захисту буде заборонено реєструвати шлюб ( п. 17 ч. 1 ст. 47).
4. На жаль, законопроєкт жодним чином не вирішує надання ефективного доступу до процедури отримання захисту на кордоні (зокрема в аеропортах), про який постійно говорять правозахисні організації та Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців.
5. Попри запропоноване законодавче визначення інтеграції, поняття інтеграції є звуженим (п. 16, ч. 1 ст. 1). Доступ до інтеграційної програми мають тільки визнані біженці, та особи які отримали додатковий захист. На шукачів захисту не поширюються заходи інтеграційної програми. Також в програмі інтеграції не можуть брати участь малолітні та неповнолітні особи, які здобувають дошкільну або загальну середню освіту (ст. 49).
6. Не скасовується обов’язкове отримання дозволу на працевлаштування шукача захисту (п. 2 ч. 3 прикінцевих та перехідних положень законопроєкту). Більше того, такий дозвіл можна буде отримати тільки щодо шукача захисту, особу якого/якої попередньо встановила Державна міграційна служба. Наразі, шукачі захисту не отримують від держави жодної матеріальної допомоги і мають утримувати себе якось самі. Оскільки наявних місць в пунктах тимчасового розміщення вистачає не на всіх (близько 350 місць при річній кількості заяв від 500 до 800), працевлаштування є рятівним кругом у виживанні.  При неможливості офіційного працевлаштування і утримання себе шукачі захисту роблять спробу незаконного виїзду з України, а міграційна служба пізніше використовує це в якості аргументу відмови в наданні статусу біженця чи додаткового захисту.
7. Шукачі захисту і надалі будуть документуватися довідками, які посвідчуватимуть законність перебування на території України і не посвідчуватимуть особу (п. 6 ч. 1 ст. 1). Така ситуація блокує інтеграцію, працевлаштування і соціальний захист шукачів захисту, оскільки у багатьох шукачів захисту відсутні документи, які посвідчують їхню особу.

З коментарями УВКБ ООН по даному законопроєкту можна ознайомитися за посиланням:

1. Коментар до першої редакції (UNHCR Comments on the Draft Law of Ukraine on Granting Protection to Foreigners and Stateless Persons), яка готувалася Державною міграційною службою. Потім текст був суттєво змінений і зареєстрований в Верховній Раді України вже в іншому вигляді, такому, як є зараз.
2. UNHCR Observations on the New Version of the Draft Law on Granting Protection to Foreigners and Stateless Persons.

Підготувала Євгенія Мелеш,

юристка БО «Комітет медичної допомоги в Закарпатті», адвокатка