Зараз більшість мешканців нашого закладу «ПрихистОК» в Ужгороді – люди, які приїхали на Закарпаття з Сумської області. Ускладнення безпекової ситуації стало ключовою причиною для евакуації місцевого населення. Таке рішення у липні 2025 року ухвалила і Ірина Ступак, яка виїхала з с. Косівщина з двома малолітніми дітьми – 4-річною Міланою і 6-річним Максимом.

Рішення тимчасово залишити домівку далося нелегко, але родина зважила всі «за» і «проти», де переконливими аргументами стали постійні атаки ворожих дронів та вибухи керованих авіабомб.

«У перші три роки повномасштабної війни ми нікуди не виїжджали і навіть не планували залишати рідний дім. На початку російського вторгнення ми тимчасово переїхали до батьків у сусіднє село, щоб не сидіти в укриттях з малими дітьми, але за місяць повернулися додому. Однак близькість російського кордону і відчуття, що фронт рухається у наш бік, а це постійні обстріли і вибухи поруч, змусили мене взяти дітей і поїхати до Ужгорода», – розповідає жінка.

Ірина зазначає, що це не була втеча внікуди, вона знала про наш прихисток від сумчан, які вже мешкали у закладі. І факт того, що родина не прямує у невідомість, додав упевненості під час ухвалення рішення про евакуацію. Як і більшість мешканців прихистку, Ірина вперше опинилася в Ужгороді.

«Тут дуже добре. Передусім, я маю можливість водити дітей на прогулянки, адже вдома через постійні атаки «шахедами» і авіаудари ми не могли цього робити. Через прожитий досвід починаєш цінувати ці прості можливості. Так, діти реагують на сигнали про повітряну тривогу, гучні звуки, сигнали швидких, але я пояснюю, що в Ужгороді це не те саме, що в Сумах. Тут ми намагаємося наповнити свій день корисними і змістовними справами – дітей веду на різноманітні заняття, досліджуємо місто, дізнаюся про програми для ВПО, адже треба щось планувати і надалі з урахуванням безпекової ситуації. Загалом діти не дають розслабитися, вони у мене активні і допитливі. На щастя, у прихистку є ще малеча, і всі разом вони добре спілкуються. Тут загалом сформувалася добра спільнота і досить комфортна атмосфера. Родинні ж клопоти стосуються того, що Тимофій має йти в перший клас, і поки не ясно, де саме це станеться, а Мілану треба влаштувати у дитячий садочок. Ось цими питаннями зараз займаюся», – додає Ірина.

Родина в останній момент скорегувала свої плани щодо поїздки в Ужгород і вирушила на кілька днів раніше запланованої дати. Згодом потяг, яким Ірина з дітьми мала їхати до Закарпаття, був пошкоджений внаслідок російського обстрілу залізничного вокзалу міста Суми. Випадковий збіг обставин врятував наших мешканців. Віримо, що й надалі у Ірини і її сім’ї все складеться якнайкраще, а «ПрихистОК» стане місцем, де буде зручно спланувати своє завтра і почати втілювати задумане.

***

На момент публікації цього матеріалу Ірина Ступак знайшла в Ужгороді заклади шкільної і дошкільної освіти для своїх сина і доньки.

Заклад тимчасового проживання для жінок і дітей з числа внутрішньо переміщених осіб «ПрихистОК» функціонує завдяки проєкту «Будинок матері і дитини для ВПО в м. Ужгород», який Комітет медичної допомоги в Закарпатті реалізує спільно з «terre des hommes Deutschland e.V.».